ОРИГІНА́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Який не є копією або підробкою чого-небудь; справжній, автентичний. В день вінчання надіслала [пані Бровко] молодій парі коштовну, хоч трошки вже надщерблену, оригінальну японську вазу (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 580);
// Створений самостійно, без наслідування відомих зразків. Глибоке знання народного побуту, усної народної творчості, мови, визначний художній талант допомогли Гребінці створити оригінальні зразки української байки (Радянське літературознавство, 1, 1962, 55); Найвидатніші майстри хореографічного мистецтва створюють свої, оригінальні композиції танців (Гуменюк, Українські народні танці, 1969, 29);
// Який не є перекладом з іншої мови. Джіафер гаряче обороняв потребу оригінальної літератури та перекладів європейських письменників (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 139); Він.. починає перебирати папери. Переклади.., п’єси перекладні, оригінальні, шкільні праці на задану тему; ..скільки їх! (Петро Колесник, Терен.., 1959, 45); На народній основі зростала оригінальна (неперекладна) література, що відбивала реальну дійсність Київської Русі XI—XII століть (Українська література, 8 клас, 1957, 19).
2. Який привертає до себе увагу своєю незвичайністю, своєрідністю. Лице в Онисі було оригінальне: зверху широке, внизу узьке (Нечуй-Левицький, III, 1956, 16); Мене дуже займають оригінальні мотиви сих пісень (Леся Українка, V, 1956, 71);
// Не схожий на інших; самобутній. Толстой оригінальний, бо сукупність його поглядів, взятих як ціле, виражає якраз особливості нашої революції як селянської буржуазної революції (Ленін, 17, 1971, 198); В передвоєнне п’ятиріччя сформувався талант самобутнього оригінального поета Андрія Малишка (Історія української літератури, II, 1956, 173);
// Дивний, химерний. Серед колгоспників агроном здалека пізнав високу постать діда Йосипа, якого він знав як непосидячу оригінальну людину (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 7).