ОРУ́ДА, и, жін.
1. заст. Керівництво (у 1 знач.). На галявині проти сонця бронебійники під орудою безвусого єфрейтора розіклали багаття (Олесь Гончар, III, 1959, 349).
2. діал. Робота, клопоти. Звідти [з кімнати] добре було видно усю оруду, теє розбирання жеребів (Леся Українка, III, 1952, 557).