ОРЕО́Л, у, чол.
1. Променисте коло, сяйво навкруг голови бога, святого на іконах, культових картинах, скульптурах і т. ін.; німб. * Образно. Сиве, як протертий мак, волосся Мартинчука стало.. зовсім білим. Проте по-давньому було кучеряве й буйне. Цей білий ореол надавав ще більшої принади його вродливому обличчю (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 263).
2. перен. Атмосфера слави, успіху, пошани і т. ін. навколо кого-небудь. Ореол слави легендарного народного месника Котовського і його популярність в Одесі були Я пончикові добре відомі (Юрій Смолич, Світанок.., 1953, 183); — Всі симпатії будуть на твоєму боці.. Ореол над ним [Каргатом] дуже швидко померхне (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 261); Валерик.. поставав перед ним в новому освітленні, майже в героїчному ореолі (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 77);
// Слава. Є в році день один — його святкуєм ми, Зібравшися в братерські кола, Щоб промінь ще додать у лютий час пітьми Поетові до ореола (Володимир Самійленко, I, 1958, 105).
3. Світлове коло, яке оточує що-небудь на темному фоні. В човні сидів літній чоловік; світло від сірника, що присвічував він ним годинника на руці, ореолом обкутувало його бюст (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 412); Почав накрапати нудний осінній дощ. Довкола міських ліхтарів потворились світляні ореоли (Володимир Гжицький, Вел. надії, 1963, 147).
4. спец. Яскраве біле сяйво навколо сонця, місяця, яскравих зірок. Ореол місяця.