О́РЧИК, а, чол. Дерев’яний або залізний валок, до якого прикріплюють посторонки в упряжці; барок. Никодим Динька, наспівуючи лише одному йому відому пісеньку, ретельно вистругував орчика (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 235); Повільно.., поскрипуючи ярмами, рушили воли, прогуркотіли орчиками коні (Віталій Логвиненко, Літа.., 1960, 111).
♦ Величатися (завеличатися, пишатися, запишатися і т. ін.) як порося на орчику — дуже величатися, пишатися і т. ін. — Чого ж ти запишалась як порося на орчику? — підштовхнув її трьома пальцями Карпо (Михайло Стельмах, II, 1962, 370).
ОРЧИК
Тлумачення слова