ОРБІ́ТА, и, жін.
1. астр. Шлях руху небесного тіла, штучного супутника землі, орбітальної станції і т. ін. у космічному просторі навколо пішого тіла. Признаюсь — заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніхто не стає їм на їхній дорозі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 222); Шлях, що його описує Земля навколо Сонця, називається її орбітою (Воронцов-Вельямінов, Астрономія, 1956, 33); Опір земної атмосфери викликає гальмування супутника. Орбіта його при цьому змінює свої розміри і форму (Радянська Україна, 14.XI 1957, 3).
2. перен. Межі, сфера поширення, впливу, діяльності і т. ін. кого-, чого-небудь. Чим далі, тим все ясніше стає, що події розгортаються незалежно від його [Врангеля] бажань і прагнень, що влада його як вождя замість того, щоб ширитись, навпаки, звужується, все менше залишається людей в її орбіті (Олесь Гончар, II, 1959, 380); Коли потрапив [Шафорост] в орбіту знатних, йому сяйнуло славою, почестями, а за славою прибуло і влади (Яків Баш, На.. дорозі, 1967, 67); Боротьба загострювалася, в її орбіту втягувалися все нові й нові люди (Олекса Гуреїв, Життя.., 1954, 339).
3. анат. Заглибина, в якій міститься очне яблуко; очна ямка. Широкі брови в нього.. чорніли, мов крила ворона, ховаючи глибоко в орбітах карі, вдумливі очі (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 39).