О́ПИТ, у, чол.
1. Дія за значенням опитувати, опитати 1. Княгиня Ольга за ці дні зовсім вибилася з сил, слухаючи їх опити та розпити про далеку дорогу (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 123); Заступив [Колосок] на чергування, розставив вартових і хотів був почати опит кореспондентів про Вихора (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 336).
Брати (узяти) опит, заст. — розпитуючи, дізнаватися про кого-, що-небудь. [Тиміш:] Ти з мене будеш.. опити брати, куди я гроші подів? (Марко Кропивницький, III, 1959, 149); Ой заплакала мати, ідучи до хати, Що не можна за сина й опиту взяти (Павло Чубинський, V, 1874, 1043).
2. заст. Допит, дізнання. [1-й гребець:] Ми оце перевезли, а щоб як піде діло на опит, то й не знаємо, кого перевезли… (Марко Кропивницький, III, 1959, 92).