ОПУ́ХЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до опухнути. Мимоволі озирнув він цю свою компанію, опухлі од п’янства лиця, злі замутнені очі (Степан Васильченко, I, 1959, 90).
2. у знач. прикм. Який має опухи; пухлий. Прихід Червоної Армії зустріли [вчитель з дружипою] в стані повної дистрофії: опухлі й брезклі, ноги-колоди, очі геть сховані під набряклими повіками (Юрій Яновський, I, 1954, 110); Петро ішов опухлий, укритий брудом і нужею, ішов і бачив.., як руїнами падали казкові багатства, створені ревною і чесною працею його народу (Семен Журахович, Дорога.., 1948, 35).