О́ПТИКА, и, жін.
1. Розділ фізики, що вивчає світло, його властивості та закони. Якщо скористатися із строгих законів оптики, то треба сказати що не давати тіні при бічному освітленні може лише предмет, який не підвищується над загальним рівнем поверхні (Наука і життя, 9, 1965, 5); В нім [у чоловікові] відбувалося тепер щось подібне до розколювання світла в оптиці (Іван Франко, VI, 1961, 449).
2. Прилади, інструменти, виготовлені з урахуванням закопів відбивання і заломлення світла. Шофер.. повів очима на високу гору, на якій уже сиділи німці. — Він усе бачить. У нього оптика — цейс (Василь Кучер, Голод, 1961, 114); Освітлювальна оптика; Проекційна оптика.