ОПРИ́ШОК, шка, чол.
1. Народний месник, учасник народно-визвольної боротьби в Галичині, на Закарпатті і Буковині проти феодально-кріпосницького гніту в другій половині XVI — першій половині XIX ст. Гуцульщину почав потроху читати. Тоді візьмуся за оповідання про опришків, а на кінці прочитаю Федьковича (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 368); Антифеодальний рух опришків, як засвідчують історичні документи, був відомий з другої половини XV століття. Вже в той час опришки беруть участь у селянських повстаннях на західноукраїнських землях (Народна творчість та етнографія, 1, 1962, 98).
2. перен., діал. Розбійник, злодій; бешкетник. — Ти зробився зовсім іншим чоловіком, перестав пити, перестав заходити до шинків, водитися з п’яницями та опришками (Іван Франко, IV, 1950, 397); * У порівняннях. — Він ще б’ється, як опришок.. Вдарив мене… (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1950, 105).