ОПРИ́ЧНИК, а, чол., іст. Дворянин, що служив в опричнині (у 3 знач.). Шибанів мовчав, омлівавши. З ноги Кров бігла червоним патьоком; А цар на спокійливе око слуги Дивився пильнуючим оком. Стояв нерухомо опричників ряд (Павло Грабовський, I, 1959, 305); Вотчини були взяті «на государя» (тобто конфісковані) і роздані дворянам-опричникам, з яких було створено особливе слухняне царю військо (Історія СРСР, I, 1957, 122);
// перев. мн., перен. У дореволюційній Росії — царська поліція, жандармерія. ..каторга не залякає робітників, ватажки яких не боялись умирати у відкритій вуличній сутичці з царськими опричниками (Ленін, 5, 1969, 282).
ОПРИЧНИК
Тлумачення слова