ОПРІ́ЧНИЙ, а, е, заст.
1. Окремий. На Солом’янськім шпилі вже заманячіли опрічні малесенькі халупки та землянки без дворів, без городів (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 258).
2. Відмінний від інших; особливий. — Іди служи, годи Енею, Він зна воєнне ремесло; Умом і храбростю своєю В опрічнеє попав число (Іван Котляревський, I, 1952, 210); Цей чоловік якийсь опрічний од людей (Словник Грінченка).