ОПОНЕ́НТ, а, чол.
1. Особа, яка заперечує кому-небудь у публічній бесіді, на диспуті, під час захисту дисертації і т. ін. Втома.. була тільки при дебатах після реферату.., бо опонентів було аж п’ять (Леся Українка, V, 1950, 380); Серед членів Ученої ради, крім опонентів, астрофізиком був тільки Цебрик (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 348).
Офіційний опонент — особа, якій офіційно доручено виступати під час захисту дисертації на здобуття вченого ступеня з аналізом її змісту, визначенням позитивних якостей і недоліків, значення для науки.
2. Супротивник у суперечці; той хто заперечує кому-небудь. Він дискутував, шаленіючи, мимохіть хапаючи ґудзики в опонента на грудях і викручуючи їх (Олесь Гончар, IV, 1960, 65); Твереза логіка хлопця справила враження на його опонента (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 299).