ОПЛА́КАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до оплакати. — Хлопці, гляньте, як Піхтір історію вчить! — почув Піхтір над собою насмішкуватий голос оплаканого ним Грицька (Степан Васильченко, I, 1959, 165); Хороша дівчина вивчає карту На цій оплаканій колись землі (Агата Турчинська, Земле моя.., 1961, 15).
2. у знач. прикм. Який викликає жалість, гідний жалості; жалісний. Аж злякався Тугар Вовк, побачивши ненависного собі парубка в такім страшнім і оплаканім стані (Іван Франко, VI, 1951, 100).