ОПЕ́РТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до оперти. Грицаха сиділа на припічку з опертою на стільці хорою ногою та й пряла (Лесь Мартович, Тв., 1954, 79).
2. у знач. прикм. Який обперся об що-небудь, притулився до чого-небудь. Сава стояв, опертий під стіною з закиненими на плечі руками (Ольга Кобилянська, II, 1956, 195).