ОПЕРЕ́ТКОВИЙ, а, е, розм.
1. Прикм. до оперетка. Після літнього опереткового сезону на зиму, в тому ж таки театрі.., наш антрепренер переключився на драматичний репертуар (Минуле українського театру, 1953, 99).
2. Такий, як в опереті, оперетці. Мала то бути хвилина тріумфу й перемоги в її житті, а вийшла опереткова сцена з п’яним нареченим (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 202);
// перен. Несправжній, театральний. — Мабуть, цупко тримаєте в кишені білет, що його одержали в емігрантському бюро від агентів цього опереткового професора..? (Юрій Смолич, I, 1958, 82).