ОПЕРЕ́ТА, и, жін.
1. Музично-драматичний комедійний твір, здебільшого розважального характеру, у якому співи і танець поєднуються з розмовним діалогом. Перед виїздом він [М. В. Лисенко] написав у Києві нову оперету «Різдвяна ніч» у чотирьох діях (Українська музикальна спадщина, 1940, 56);
// Театральна вистава, що відтворює такий твір на сцені. Лис[енко] хоче.. ставити оперету дитячу «Зима й весна», — дуже гарна музика (Леся Українка, V, 1956, 125); — Я не забув і про ваш науковий труд, — закінчив Ананій Горб, тримаючись, як дипломат, бачений ним в одній опереті, де він сам грав люмпена (Юрій Яновський, I, 1954, 133);
// тільки одн. Родова назва таких музично-вокальних комедійних драматичних творів. Ще на початку XIX ст. широке визнання здобув на Україні жанр оперети (Українська класична опера, 1957, 294).
2. Театр, де виконують такі твори. До буфету, В оперету, На город по гарбузи — Подавай йому карету, З вітерцем його вези! (Степан Олійник, Вибр., 1959, 200).