ОПЕ́ЦЬОК, цька, чол., розм.
1. Товста, незграбна дитина. — Справді, опецьок… нігде правди діти, поганенька дитина… (Леся Українка, III, 1952, 747);
// Зовсім мала дитина; дитя. — Було хазяйка посадить мені на руки опецькувату дитину, а я ще й сама опецьок, сливинь дитина! — трохи не підвередилась тими дітьми (Нечуй-Левицький, II, 1956, 175); Молода мати з рожевим.. опецьком підійшла до веселого гурту (Юрій Яновський, IV, 1959, 77).
2. Невисока на зріст товста, незграбна людина. — Яма готова, — повідомив Безрука коротконогий опецьок (Григорій Епік, Тв., 1958, 445).