ОПЕЧЕНИЙ

ОПЕ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до опекти. Від бою, що утих, іще не охолола опечена вогнем, розтерзана земля (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 176);  * Образно. — Не печи мене жінкою, бо я вже й так опечений… Я її ненавиджу, вона перевела мій вік молодий… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 49);
//  опечено, безос. присудк. сл.  * Образно. Було ж їй [Іспанії] зір опечено, щоб правді не дивилась; було їй злобно речено, щоб кров’ю затопилась (Павло Тичина, I, 1957, 283).
 Як (мов, ніби і т. ін.) опечений — дуже швидко, різко. Мірошник, як опечений, скочив з канапи (Нечуй-Левицький, II, 1956, 55); Сагайдачний, як опечений, забігав по кімнаті (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 306); Він перший і побачив [коваля] у вікно. Схопився, як опечений, .. боязко подався лавою поза столом і біля скрині сів на лаві тихенько (Андрій Головко, II, 1957, 206); Графиня шарпнулась, наче опечена (Олесь Донченко, III, 1956, 64).