ОПАЛЕНИЙ

ОПА́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до опалити. [Жура:] Коли вона увійшла в палаючий танк, вона не думала про себе! Вона була вся опалена і могла навіть осліпнути! (Іван Кочерга, II, 1956, 511); Вони бачили села.., голі й опалені гарячим сонцем (Нечуй-Левицький, II, 1956, 218); Уклін тобі, опалене каміння Священних севастопольських руїн! (Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 32); Нічого геройського не було в нім, ростом чи не нижчий від мене, з лиця майже негарний, опалений сонцем (Ольга Кобилянська, I, 1956, 256); — Бачу я ваші руки загрубілі і ваші обличчя, опалені вітрами, бачу вас в куряві чорних бур і в моросяних холодних дощах… (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 15); Яблунька.. викидала одну-дві квітки та й осипався з них цвіт, опалений холодним вітром (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 130); Затьохкали, забилися опалені жаром першого кохання серденька дівочі (Любов Яновська, I, 1959, 32); Із землі витягли криву, іржею вкриту, пощерблену шаблю, ножі, глиняну, добре опалену, цілком збережену, велику посудину (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 275).