ОНІМІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до оніміти. Владко стояв перед нею, онімілий із здивування (Іван Франко, VI, 1951, 283); Чарка випорснула з онімілих Совиних пальців (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 169); * Образно. Ці слова, наче з поганого сну, підіймають онімілу душу Плачинди (Михайло Стельмах, I, 1962, 107).
ОНІМІЛИЙ
Тлумачення слова