ОМА́СТА, и, жін., діал.
1. Жир. З них [овець] вони добували собі одежу й страву, омасту й м’ясо (Іван Франко, VI, 1951, 22); Сама Аниця жила пісною бараболею, а для Йвана то десь омасти випросить, то борщик забілить (Лесь Мартович, Тв., 1954, 39); * Образно. Цар обібрав з-поміж своїх вельможів [вельмож] Людину мовну, що язик — омаста (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 197).
2. Приправа. Сіль — омаста, масло — окраса (Номис, 1864, № 12378).