О́ЛОВО, а, сер.
1. М’який, легкий метал сріблясто-білого кольору, який використовують для паяння, лудіння, виготовлення сплавів і т. ін. Троянці так і учинили; На вал колоддя накотили І різний приправляли вар; Олію, дьоготь кип’ятили, Живицю, олово топили, Хто лізтиме, щоб лить на твар (Іван Котляревський, I, 1952, 215); Олово йде на виготовлення жерсті, для лудіння металевих предметів, виготовлення припоїв, для виробництва різних сплавів (Економічна географія СРСР, 1957, 43).
2. заст. Свинець. Ішли з Криму на Січ килими, сап’яни, тютюн.., зброя, олово, горіхи, мигдаль (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 400); * У порівняннях. Голова хлопцеві була важка, наче налита оловом (Федір Бурлака, О. Вересай, 1959, 21).