ОКУТИЙ

ОКУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до окути. Задзвеніли віконні шибки, загупали важкі чоботи і сокири, трощачи двері, окуті міддю і бронзою (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 448); Уперед за край рідний та волю, За окутий, пригноблений люд..! (Павло Грабовський, I, 1959, 394); Серед безлюдних просторів, морозом окутих, ..світились привітні, не буденні огні (Степан Васильченко, I, 1959, 299);  * Образно. Глуха пристань лежала ще окута мороком ночі (Василь Кучер, Полтавка, 1950, 80).