ОКРА́ЙОК, йка, чол., розм., рідко.
1. Крайня, кінцева частина чого-небудь. Ідучи окрайком грабового бору, замітили, [прочани] між деревами чималу череду свиней (Данило Мордовець, I, 1958, 108); Він вперто ішов і йшов, бо з-за Долу поволі піднімалась темна, з сивими окрайками хмара (Петро Колесник, Терен.., 1959, 369);
// Невелика частина, шматок, відрізок чого-небудь. — А вони все придивлялися, чи не з’їла бува ласого шматочка, чи не одрізала собі якогось окрайка на хусточку… (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 319).
2. Те саме, що окраєць 1. — Оце й усе, що є, — винесла вона ще раз окрайок пухкенького хліба (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 30).