ОКРАДЕНИЙ

ОКРА́ДЕНИЙ, а, е, поет., рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до окрасти.  * Образно. Чи ж нам, окраденим долею нашою, й хвиля кохання — за гріх?! (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 8); Суспільно-політична сатира І. Манжури пройнята непримиренною ненавистю до гнобителів і гарячою любов’ю, палким співчуттям до всіх пригноблених, до всіх окрадених життям (Радянське літературознавство, 7, 1965, 40);
//  у знач. прикм. [Шевченко:] Не бійся, люба… Правда оживе.. І люд окрадений спасе (Іван Кочерга, III, 1956, 175);
//  окрадено, безос. присудк. сл. Несправджене кохання, несправджений ідеал — це звучить як справжня драма, бо когось окрадено, ошукано (Літературна Україна, 19.XII 1967, 3).