ОКО́ПЧИК, ОКІ́ПЧИК, а, чол., військ. Зменш. до окоп 2. І скрізь — купи наритої землі. Вирви од бомб, окіпчики, позиції мінометної батареї (Юрій Яновський, Мир, 1956, 6); Він, молодий лікар санбату, пам’ятає себе в невеличкому окопчику, який вигріб перед фронтом ворога (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 179); Коли до партизанського окопчика залишилось сто метрів, він зупинився (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 536).
ОКОПЧИК
Тлумачення слова