ОКЛИКАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., ОКЛИКНУТИСЯ, нуся, нешся, док., розм.
1. Відповідати на поклик, звертання; відзиватися, відгукуватися. — Чи тут в хто? — відхиляючи двері в курінь, спитався один з товариства. Звідти не окликався ніхто (Панас Мирний, I, 1954, 348);
// перен. Відповідати на повну дію тією самою або іншою дією. Приголомшені ударом артилерії, вони [фашисти] не скоро опам’яталися. Де-не-де стали окликатися о жилими кулеметами (Олесь Гончар, III, 1959, 219);
// Подавати голос, обливатися. — Наострю слух твій, щоб, як окликнися, Ти чув мій голос, наче грім у хмар (Іван Франко, XIII, 1954, 324);
// Давати знати, нагадувати про себе чим-небудь. Не стріляти він не міг — він мусив стріляти.. і тільки пострілами міг він окликнутись до живих, дати їм знати про себе, що він є, існує, живе (Олесь Гончар, III, 1959, 110).
2. до кого. Говорити, звертатися до кого-небудь. Наперед сей [Палінур] схаменувся І до Нептуна окликнувся: «А що ти робиш, пан Нептун!» (Іван Котляревський, I, 1952, 87).
3. Звучати луною; відлунюватися. І не розходилась та пісня по світу, не окликалася луною в лузі, як соловейкова; а, як важкий камінь, налягала на душу (Панас Мирний, II, 1954, 42); На лісозаводі протяжно гудів гудок: гу-у… і розкотисто окликався в горах: ов-ов! (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 217).