ОХОТА 1, и, жін.
1. Бажання, прагнення або схильність до чого-небудь. Без охоти нема роботи (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 81); Василину розібрала горілка. На неї найшла охота до танців (Нечуй-Левицький, II, 1956, 55); Хто з нас не чув про Дон-Кіхота З померклих рицарських віків, Якого вабила охота Боротись проти вітряків? (Микола М. Тарновський, З далекої дороги, 1961, 320).
В охоту: а) з задоволенням. Як попоробиш до поту, то їстимеш в охоту (Словник Грінченка); б) хочеться; По [своїй (добрій)] охоті; [Своєю] охотою — добровільно, за власним бажанням. Товари є речі і тому беззахисні перед людиною. Коли вони не йдуть по своїй охоті, вона може застосувати силу, тобто взяти їх (Карл Маркс, Капітал, т. I, кн. I, 1952, 89); [Зінька:] По своїй волі пішла я за Самрося? Хіба по добрій охоті зв’язала з ним свою руку? (Марко Кропивницький, II, 1958, 36); [Сестра Мархва:] А я як у черниці поступала? Хіба я охотою йшла? Батько віддали (Панас Мирний, V, 1955, 66).
2. у знач. присудка, кому, з інфін., розм. Є бажання, хочеться. [Іван:] Може, вам, тітко, потанцювати? [Морозиха:] Танцюй, коли охота! (Марко Кропивницький, I, 1958, 81); Кому охота зв’язуватись з Гаркушею та його компанією? (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 40); — Люди вік прожили [на хуторі]. Прощатися з рідним гніздом кому охота? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 174).
Охота тобі (вам, йому і т. ін.), з інфін. — чого, навіщо, яка рація. — І охота тобі, брате-Чіпко, з ними, [панами] лаятись? (Панас Мирний, II, 1954, 283); Поволі опанував себе Кулик. Махнув рукою — мовляв, охота ж тобі про таке згадувати (Семен Журахович, Дорога.., 1948, 7).
3. с. г. Період тічки, прагнення до парування у самиць. Тічка у свиней триває 3—4 доби, охота ж настає приблизно через добу після прояву перших ознак тічки (Свинарство, 1956, 129).
ОХОТА 2, и, жін., розм., рідко.
1. Те саме, що полювання. Поперед охоти зайця не лови (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 179); В усіх споминах про Леніна-мисливця підкреслюється передовсім, що охота завжди була для нього засобом спілкування з людьми (Максим Рильський, Веч. розмови, 1964, 217).
2. заст. Собаки, ловчі птахи і т. ін., необхідні для шукання або переслідування і ловів звірів чи птахів, а також люди, що беруть участь у цьому шуканні або переслідуванні. Сів на коня, забрав свою охоту й поїхав (Словник Грінченка).