ОКАМ’ЯНІ́ЛИЙ, рідко ОКАМЕНІ́ЛИЙ, а, е.
1. Який окам’янів, став твердим, як камінь; який має вигляд і властивості каменя; скам’янілий. Прибій і люті балтійські шторми час від часу викидають на піщані береги згустки окам’янілої смоли (Наука і життя, 9, 1963, 32); Перейшли берег, перескочили вузенький струмочок-рівчачок і втоптаною, окам’янілою стежкою вгору, вгору — за село… (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 5).
2. перен. Який став нерухомий, ніби завмер, заціпенів. Окам’яніле обличчя.
Мов (як, ніби і т. ін.) окам’янілий (окаменілий) — нерухомий, без найменшого руху. Я стояв, мов окаменілий (Іван Франко, IV, 1950, 394).
3. перен. Який втратив здатність відчувати що-небудь, реагувати на щось, виявляти яке-небудь почуття. Окам’яніле серце.