ОКАЛИНА

ОКА́ЛИНА, и, жін. Окисел, що утворюється на поверхні металу (перев. заліза та його сплавів), нагрітого до високих температур (700—1300 градусів); використовується у доменному виробництві, порошковій металургії і т. ін.; циндра. Тим часом сталь уже трохи остигла. Темна окалина з’явилась на боках циліндра (Вадим Собко, Біле полум’я, 1952, 321); Тисячі тонн металу йдуть на ципдру або, як тепер її називають, — «окалину» (Павло Загребельний, Спека, 1961, 59).