О́ЙКАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. Викрикувати, промовляти «ой!». Люди стогнуть, ойкають (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 241); — Ой, як твої гладіолуси розпустилися! Тоня вже біля квітів, над кожною квіткою нахиляється, над кожною ойкає від захоплення (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 167).
2. перен. Стискатися від якого-небудь сильного почуття, несподіванки; завмирати (про серце). Серце ойка, і лине спів, як даль весни (Володимир Сосюра, II, 1958, 349).