ОГРО́М, а, чол., діал.
1. Громаддя. Нарешті побачив він Білявого хлопця й жінку в стотисячному огромі (Микола Бажан, Роки, 1957, 193); Він відбігав подумки од свого непосильного для одного чоловіка діла, лякався огрому звершуваного, вірніше ж — задуманого (Павло Загребельний, Диво, 1968, 600).
2. Шум, гамір. У кривчуковському лісі, кажуть, наче ярмарок, — гук, огром, тупотить, гуркотить… (Марко Вовчок, VI, 1956, 308).