О́ГРІ́Х, у, чол.
1. Пропущене або погано оброблене місце під час оранки, сівби і т. ін. Хто не оре, той і огріхів не робить (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 261); Він побачив, що восени, готуючи ґрунт до сівби, трактористи добре напартачили: то тут, то там на поверхню виходили огріхи (Дмитро Бедзик, Серце.., 1961, 102); Оце коли налітає пілот обпилювати наші плантації, то маю стояти йому за маяка. Аби не лишав огріхів, аби осипав наші буряки рівненько (Олесь Гончар, I, 1954, 489).
2. перен. Недолік, хиба, помилка. Ми не будемо окремих огріхів маленьких ставити в провину поетам (Павло Тичина, III, 1957, 41); Коли б цю гру чув критик-професіонал, він, напевне, знайшов би скільки завгодно огріхів. Аркадій імпровізував (Олександр Копиленко, Тв., 1955, 272); Свої рідкі огріхи мовні Мирослава намагалася виправляти сама (Іван І. Волошин, Наддніпрянські висоти, 1953, 95).