ОГОВТУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ОГОВТАТИСЯ, аюся, аєшся, док., розм.
1. Призвичаюватися до кого-, чого-небудь; освоюватися. Мешканці сорок дев’ятого номера поволі оговтувались. За кілька хвилин уже можна було розібрати, що в приміщенні є ліжко, невеличкий столик, два скалічені стільці (Спиридон Добровольський, Олов’яні солдатики, 1961, 9); А як оговталась [панночка], обжилася, то пізнали ми тоді, де воно в світі лихо живе (Марко Вовчок, I, 1955, 109); Василина оговталась з людьми, привикла до Стеблева (Нечуй-Левицький, II, 1956, 125).
2. Повертатися до нормального стану; врівноважуватися. Тріщання юзів, деркотіння морзів і якесь дзижчання зразу його приголомшило, але він хутко оговтався і ступив уперед (Володимир Самійленко, II, 1958, 243); Оговтавшись від першої звістки, Андрій уже спокійніше почав обдумувати слова кондуктора (Петро Панч, I, 1956, 303); Ввели полоненого обера, який уже встиг трохи оговтатись і прикидався простачком (Василь Кучер, Голод, 1961, 137); Нехай хтось вибачить за якийсь такий безладний лист, але я ще не оговталась з дороги (Леся Українка, V, 1956, 415).
3. Навчатися розсудливо, статечно поводитися. Сільська молодь марила ним [вчителем], а поважні чоловіки казали: — Молодий іще трохи, та нічого: оговтається — буде робити, як пани не з’їдять (Степан Васильченко, I, 1959, 135); Молода дружина Максимова все дожидала, що чоловік оговтається.. Але не діждалася спокою і стала пригубляти з горя й сама, дедалі більше та частіше (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 180).