ОГНИЩА́НИН, а, чол., іст. У Давній Русі X—XII ст. — головний управитель князівських маєтків. Не злякалися міщани, Як половці падтягли; Самі старші огнищани Заборола облягли (Іван Франко, XIII, 1954, 372); Не по честь свою і не заради слави йдуть нині на княжий і суд люди. Той переорав межу чи перетесав знамено.., той убив огнищанина, княжого тіуна чи посадника (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 53).
ОГНИЩАНИН
Тлумачення слова