ОГЛУ́ШЛИВИЙ, а, е.
1. Який оглушує своїм шумом, гуркотом і т. ін. Чути скажений клекіт, писк, скрип і ляск парової машини, перемішаний з оглушливим шумом води і криком робітників (Іван Франко, I, 1955, 364); З виттям і оглушливим грюкотом накинулися на нього [пароплав] чорні вали, кинули ним, як соломинкою, назад (Мирослав Ірчан, II, 1958, 329).
2. Який доводить до стану непритомності; запаморочливий (про біль, удар і т. ін.). Лін відчув тупий, оглушливий біль в голові, в очах потемніло, у вухах сильно задзвеніло (Микола Трублаїні, Шхуна.., 1940, 122).