ОФІЦЕ́РИК, а, чол., розм.
1. Молодий офіцер. Трапилось так, що старший над Ігнатом був молодесенький офіцерик (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 278); Молодий офіцерик-верхівець віддавав наказ козакам (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 222).
2. Зневажл. до офіцер. Мати.. непогано малювала, грала на арфі, мріяла про освіченого красеня чоловіка і закінчила тим, що збігла з дому з якимось офіцериком (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 162).