ОДУШЕ́ВЛЕНИЙ, а, е, рідко.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до одушевити. Перший [Хома] усе чутливий, іноді сентиментальний, легко попадав у ентузіазм, усе одушевлений високими ідеалами загального ущасливлення (Іван Франко, IV, 1950, 306).
2. у знач. прикм. Сповнений високим почуттям, душевним піднесенням. Одушевлені мужики су проводжали Потурайчина аж до лісу (Лесь Мартович, Тв., 1954, 366);
// Який виражає високі почуття, душевне піднесення. Одушевлене обличчя.