ОДУБІЛИЙ

ОДУБІ́ЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до одубіти. Хвилю лежав я зовсім одубілий, і мені здавалося, що темні демони пустині з тихим шепотом вдоволення обступають мене (Іван Франко, II, 1950, 93);
//  у знач. прикм. Блискуче тепло його [променя] заворушило на травиці одубіле намисто маленьких комашин… (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 146); Маленькі одубілі ручки простяглися з наміром побавитися трохи (Яків Качура, II, 1958, 12); Старі одубілі пальці, неначе граблі, не слухались і не гнулись (Нечуй-Левицький, III, 1956, 222).