ОДНООСІ́БНИЦТВО, а, сер., розм.
1. Заняття власним, одноосібним господарством. — Оксень? Як же, пам’ятаю! Я й справді з ним колись волам панським хвости крутив, що ж це він так довго свого одноосібництва держиться? (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 430).
2. перен., розм. Нехтування принципами колективізму; прагнення відмежуватися від колективу.