ОДНА́КОВО.
1. Присл. до однаковий. Далі за Каневом і гори, й долини однаково вкриті густим лісом (Нечуй-Левицький, II, 1956, 387); В чинбарському ремеслі, де все робиться на око і нюх, пофортунило Супруну: йому однаково добряче вдавалися білі і чорні юхти (Михайло Стельмах, II, 1962, 114);
// у знач. присудк. сл. Байдуже, дарма. Можливо, що тюрк інакше зрозумів його пояснення. Та чужинцеві було однаково (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 28).
2. присл. Все одно, все-таки. Що хочете, То те і робіте: Чи голосно зневажайте. Чи нишком хваліте Мої думи, — однаково Не вернуться знову Літа мої молодії. Веселеє слово Не вернеться… (Тарас Шевченко, I, 1963, 352); На землі була вже ніч, але однаково, виходячи з катакомб, першої хвилини треба було замружуватись (Юрій Смолич, Світанок.., 1953, 337).