ОДЕРЖИ́МИЙ, а, е.
1. Який перебуває, в полоні якого-небудь почуття, ідеї, пристрасті, настрою і т. ін. Окрім сих людей, одержимих mania grandiosa, єсть ще багато людей, що мають, здається, за принцип речення: «Куди кобила, туди й лоша» (Леся Українка, V, 1956, 140); Одержимому манією дворянства шляхтичу Карпенко-Карий протиставляє передусім людину з низів, наймита Омелька (Історія української літератури, I, 1954, 454).
♦ Одержимий [злим] духом, заст. — хворий, у якого, за переконанням темних, забобонних людей, вселився злий дух. Вони [селяни] оповіли, що привезли хворого, одержимого злим духом (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 127).
2. у знач. ім. одержимий, мого, чол.; одержима, мої, жін., заст. Причинна, божевільна людина. Нащо прийняв віл [Мессія] олію і тії гарячії сльози, що застилали розширений погляд отій одержимій..? (Леся Українка, I, 1951, 427); * У порівняннях. Задихався.., кров чуріла,.. — а він усе гнав, гнав і гнав, як одержимий, наче хотів від смерті втечи [втекти] (Гнат Хоткевич, II, 1966, 105); — Ой! — тільки й спромоглась вимовити [Маринка] і кинулась до чоловіка, як одержима (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 211); Бував, ніби одержимий. Враз прокидаєшся вночі, Наплинуть думи, з ними рими. Неначе журавлів ключі (Петро Дорошко, Тобі, народе.., 1959, 65).
3. у знач. ім. одержимий, мого, чол.; одержима, мої, жін. Той, хто до самозабуття чимось захоплений, закоханий у яку-небудь справу. Кіно вимагає величезної працелюбності і працелюбності не тільки на зйомці, а в усьому розумному процесі створення картини. Кіно — мистецтво «одержимих» (Олександр Довженко, I, 1958, 21).