ОЧАМРІ́ЛИЙ, а, е, розм., рідко.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до очамріти. Вчора, очамрілий від несподіванки, він.. не зумів як слід розпитати сусідку (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 51); Байдило підсунувся до зовсім очамрілого попа (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 59).
2. Те саме, що очманілий. * У порівняннях. Іван Іванович ішов, немов очамрілий, збиваючись з дороги, б’ючись об мури та паркани (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 74).