ОБИЖАТИ, аю, аєш, недок., ОБИДИТИ, джу, диш, док., розм., рідко.
1. Те саме, що ображати. Іван.. Коропові викав; взагалі нікого не обижав, але вмів чемними словами заїхати в самі печінки (Лесь Мартович, Тв., 1954, 72); Оксану вже починало гнітити мовчання це. І жаль було подругу: отак обидила її нізащо (Андрій Головко, I, 1957, 114).
2. Те саме, що кривдити. Горенько в світі жити, що всяк обижає (Павло Чубинський, V, 1874, 448); Мати йде на роботу вранці і щоразу наказує: — Дивися ж, Денисе, не обижай Настусю, вона маленька (Олександр Копиленко, Подарунок, 1956, 6); — Не ходи туди, синку, — каже [мати], — на вечорницях збираються самі п’яниці та розбишаки; там тебе обидять, віку тобі збавлять (Олекса Стороженко, I, 1957, 57).