ОБИНЯКИ

ОБИНЯКИ́, ів, мн. (одн. обиняк, а, чол.), розм., рідко. Обережні, інакомовні, алегоричні мовні звороти; натяки, недомовки. Не поняли її обиняків: Просила Злидниха в сусіда буряків, А треба дать було капусти (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 134); Щирий і дружній тон, яким говорив Роман, підкупляли його [Марченка] на розмову по щирості. Але почав усе ж обережно, обиняками (Василь Минко, Ясні зорі, 1951, 64).
 Без обиняків — не вдаючись до натяків, алегорій; прямо, відкрито. Вона без всякого обману І щиро без обиняків Робила грішним добру шану, Ремнями драла, мов биків (Іван Котляревський, I, 1952, 147); Говорити (розмовляти і т. ін.) обиняками — говорити, вдаючись до натяків, алегорій. [Хвилимон:] Не розмовлятиму обиняками, бо і не вмію по-такому… почну напрямки (Марко Кропивницький. IV, 1959, 302).