ОБИ́ДЧИК, а, чол., рідко. Те саме, що кривдник. — Та й обидчик же ти який, — боже! — хитаючи головою, гомоніла Зайчиха. — Хіба ж так з сестриці можна знущатись (Панас Мирний, IV, 1955, 103); Вони.. добре розуміли, що коли реєстровий козак біжить на Низ, за пороги, то вже не задля того, щоб забути про своїх обидчиків (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 221).
ОБИДЧИК
Тлумачення слова