ОБВИ́СЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до обвиснути. Інколи перекладав він обвислу з лави руку на груди, ворушився (Панас Мирний, I, 1952, 292); Кинувся вбік.. вороний, ..намагаючись скинути з себе незвично обвислу ношу (Олесь Гончар, II, 1959, 120); Смереки на горах, обвислі інеєм, обвиті мрякою, дрімають (Ольга Кобилянська, I, 1956, 198).
2. у знач. прикм. Який звисає донизу. Забавно було дивитись, як Нептун на бігу хляпав обвислим вухом і тріпав білу поноску під чорним холодним носом (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 389); Веселий регіт пішов вигоном, доганяючи Ровіцького та двох високих литвинів з обвислими, як у моржів, вусами (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 55); Промайнули під насипом кинуті напризволяще круторогі в ярмах, з обвислими товстими ланцюгами (Олесь Гончар, II, 1959, 123); Холодний вітер вис, торохтить обвислою покрівлею (Василь Кучер, Голод, 1961, 356); * Образно. Тьмариться обвисле небо (Віталій Логвиненко, Літа.., 1960, 5);
// Який незграбно звисає, спадає (про одяг). Есесівці тюпали в своїй обвислій, зганьбленій уніформі, опустивши погляди вниз (Олесь Гончар, III, 1959, 451).
3. у знач. прикм. Який відтягся донизу, втративши пружність, еластичність (про шкіру). Пан Ремба.. плямкав обвислими губами (Іван Франко, III, 1950, 432); Корнієнко почервонів так, що обвислі щоки його зробилися сивими (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 196);
// Який втратив стрункість, обважнів (про поставу і т. ін.). Гарматій.. підвів над стільцем обвисле, мляве тіло (Михайло Стельмах, I, 1962, 332).