ОБВИНУВА́ЧУВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до обвинувачувати. До головної комендатури містечка патрулі польової жандармерії щохвилини водили якусь перепуджену єврейську душу, обвинувачувану у поширенні фальшивих вигаданих чуток (Гатнек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляна, 1958, 593).
2. у знач. ім. обвинувачуваний, ного, чол.; обвинувачувана, ної, жін., юр. Особа, якій в установленому законом порядку пред’явлено обвинувачення в чому-небудь. Пан прокурор залазив у душу обвинувачуваних (Іван Франко, VI, 1951, 272).