ОБВИКА́ТИСЯ, аюся, аєшся, недок., ОБВИ́КНУТИСЯ і ОБВИ́КТИСЯ, кнуся, кнешся, док.
1. з чим і без додатка. Призвичаюватися до незнайомого місця, середовища і т. ін.; оббуватися, освоюватися. Були й такі [загони], що довгенько збиралися, згукувалися, обвикалися з лісом і небезпекою і аж тоді починали потикатися на шляхи, на станції (Анатолій Хорунжий, Незакінчений політ, 1960, 67); Слухає цей гомін Стасикова мати-переселенка, вона ще не зовсім обвиклася в цих краях (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 148);
// Позбуватися почуття остраху, боязні; переставати боятися. Сергій побрів.. під невисоку, обпалену біля кореня грушу-степівку.. На її вершечку чичекала сорока, але вона не тікала — обвиклась (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 5).
2. Набувати певних навичок, досвіду (у праці і т. ін.). В полоття втяглася Оленка, обвиклася (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 141).