ОБВА́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до обвалити. Обвалені стіни, знесені дахи, потрощені паркани… Вся вулиця перерита свіжими вирвами (Олесь Гончар, III, 1959, 377);
// обвалено, безос. присудк. сл. В кутках із стелі звисало павутиння.. Під луткою обвалено було (Андрій Головко, II, 1967, 95).
2. у знач. прикм. Який має сліди обвалів. Далі пішли гори голі, дикі, з обірваними обваленими боками (Нечуй-Левицький, II, 1956, 381).